Історичний екскурс

У притчі про сіяча Ісус Христос нагадав учням про їхні рідні поля, через які проходив шлях, місцями зарослий кущами, тернами, іноді кам’янистий, вкритий лише тонким шаром землі. Сівба — прекрасний образ проповіді Євангелія, що, падаючи на серце, залишається безплідним або приносить урожай — великий чи малий.

У стародавній Палестині сівба відбувалася таким чином: спочатку селяни розкидали зерно жменями із спеціальної ємкості, а вже після цього поле оралося. Христос розповідає про цілий ряд невдач, які могли спіткати сіяча: одні зерна скльовували птахи, інші гинули від сонячної спеки, треті задихалися в чагарниках бур'янів. Землероба очікували й інші небезпеки, наприклад, нашестя сарани або посушливі вітри в пустелі. Здається, як би говорить Христос, й весь урожай міг би пропасти, і сіяти, доглядати, трудитися не було ніякого сенсу. Але ж ні: деяка частина зерна все ж потрапила в добру землю, і це зерно принесло небачений, казковий урожай в стократ. При тому, що в давнину нормальною врожайністю було 1 до 7, а при співвідношенні 1 до 10 урожай вважався багатим, фантастична цифра 1 до 100 відразу перевела слухачів із знайомої їм площини повсякденної селянської праці в область притчового повчання.